Чорно-білий день і чорно-білий ранок,
Чорно-білий фільм ожив з екрану,
Чорно-біле сонце із сумного неба
Світить, наче в ньому тут нема потреби.
Чорно-білі квіти погляд не дивують,
А вітри холодні по дахах мандрують.
Чорно-білі стіни, чорно-біла стеля,
За моїм вікном з’явилася пустеля!
Кожну мить я бачу світ оцей змарнілий,
Стільки кольорів, але тут чорний й білий.
Чорно-білі фарби й чорно-білі далі
І нічого зовсім! Все життя в печалі.
Милий мій, ти бачиш, який світ жахливий?
Без твоїх цілунків став він чорно-білий.
В чорну ніч і білі зорі кольорові мрії
І яскраві сни солодкі, теплий вітер віє.
Обіймаю тебе ніжно, щастя розквітає,
Сохнуть сльози і надія радість повертає.

чи, може , це було видіння,
яке побачити я встиг,
чи може ти - моє спасіння,
останній проблисток весни.

Останні струни Сходу розсипались у тьмі,
Не стихне лише серце, палаючи в вогні.
Всім тілом відчуваючи тебе, цілую твої очі
І крики щастя мчать крізь мрії цієї зоряної ночі.
Багаття ніжний дотик твоїх губ розпалює в мені,
Ввижалась пристрасть ця лише в далекім сні,
Але тепло і ласки твоїх рук такі жаданні!
Я бачу тонем ми з тобою в цьому солодкому коханні,
Де кожен рух в обіймах долі і є сама любов,
Затримуючи дихання, я чую як пульсує дика кров.
І ясним поглядом милується ця нескінченна ніч,
Лиш ти і я, і місяць з думами у небі віч-на-віч.
І розумію я, він заздрить нам, але в бездонний час
Його тужливий німий погляд не потривожить нас...

Останні струни Сходу сховалися у тьмі
І листопад за вікнами співає нам пісні.
Вмираючи, пожовкле листя мріє про життя.
Дарма! Суворий вітер осені не дасть їм майбуття.
Та що мені тужлива осінь і сльози літніх днів?
Твоє гаряче тіло відчуваю і не знаходжу слів.
"Кохаю тебе, сонечко" шепочеш лиш мені,
Блаженно я вдивляюсь у твої очі карі чарівні...
О, не минай, кохання ніч, забудь про сонце й ранок,
Сховай проміння дня і пргони світанок!
Але не владне людство зупинити час і долю,
І рвуться почуття і сльози із серця та на волю!

Останні струни Сходу розтанули у тьмі...
І стихло навіть серце, згорівши у вогні.

Бувай, пробач мені, кохана
Мене даремно ти не клич.
Я йду в світи іще незнані,
де майбуття вже вкрила ніч.

Завжди я буду пам'ятати
Той час любові і розлук.
Тебе завжди буду кохати,
Мій вірний, щири, добрий друг.

Я вірю: на стежках життєвих
тебе зустріну ще колись,
Та за любов боротись треба
Щоб наші долі обнялись.

Нема в любові остаточних
Поразок чи то перемог.
Йдемо дорогами своїми
Крізь град незгод і дощ тривог.

В години ці, далекий друже,
Я буду згадувать тебе.
І не завуду, вірю дуже,
Що щастя наше ще прийде.

я намагався але неполучилось.

Ми знову зустрілись...
Я поглянув в твої очі -
Такі бездонні , наче небо голубе,
І знову пригадались довгі ночі,
Коли я ніжно обіймав тебе.

Я знову пригадав
Твоє волосся,
Тонку і ніжно-серпанкове, наче сніг.
Знов вітер дорікнув і золоте колосся:
- Чому любов свою ти не зберіг?
Бурдяк Ігор.

Забув усе, що не збулося.
Я вже не той. Я вже не я.
Чого ж так боляче і досі,
Коли звучить тво ім'я.

На небі зорі ці ось дві -
Це ти і я, це ми з тобою,
Ідучи стежкою стрімкою,
Ми будем двоє у житті.
Лиш ти і я, і ми з тобою.

І вітри буйні і хмарки
Згасити схочуть ті зірки,
Але усе перенесе кохання нашого вітрила.
І я - як ніжність, ти - як сила,
Бо ми з тобою одна - це одна душа
Великого духовного мірила.

Не можу мовчати! Думки мої в полоні,
Сріблясті сніжинки упали на долоні.
Вечірні сутінки, зимова казка, сяйво й ти
Ти звідусіль…Ти навкруги але до тебе не дійти.
В моїй уяві тане блискавка кохання,
Спалахуючи, меркне й обертається в чекання
Яке стискає серце в болісні години ночі
Ти звідусіль…Крізь тугу й розпач бачу милі очі.
Прокинувшись уранці, я кричу – не хочу жити далі,
Бо знаю - кожна нова іскра дня не прийде без печалі.
А місяць сльози ллє на білий сніг і розуміє,
Холодним трепетом мою самітність не зігріє.
В пориві ніжності себе я обіймаю.
Та де ж ти? Говори зі мною, я благаю!
Мільйони слів схопили душу й розчинилися в проханнях.
Якби ти тільки знав що можна заблукати у бажаннях!
Але це трапилось, борюсь із пристрастю й вмираю,
Промінчик сонця із-за обрію без посмішки стрічаю.
Невже нема тепла закоханій душі морозною зимою?
Врятуй від гибелі, коханий, говори зі мною.
Ти звідусіль…Мій біль, моя любов, моє життя,
Наповнюєш мене коханням і даруєш почуття.
А зараз тиша, німа тиша, мертвий час…
Молю, коханий мій, засяй у сні сю ніч мені хоч раз!
Віддай всю ніжність і натхнення, ось моя любов - візьми...
Так хочеться з тобою розмовляти під час нічних поем зими.

Вогонь кохання мене палить до нестями
Палкий, безжалісний і водночас приємний.
Життя наповнено лиш почуттями
І мріями… Та днями, що проходять не даремно.

Втираючи сльозинку, дивлюсь на зорі в темнім небі
І обережний вітерець обійме мої плечі,
Увесь цей світ, хмаринки й сонце – все для тебе,
А як тебе нема – безбарвна порожнеча.

І знову прийде вечір, настане ніч, усміхнеться світанок,
Дощом заплаче височінь, веселка зачарує.
Та чи поманить щастя той чудовий ранок?
І як тобі я ніжний поцілунок подарую?

Не бачивши тебе ніколи, від любові я вмираю,
Екран не дасть відчути твій солодкий подих.
Як квіточку, надію у своїй руці тримаю,
А пелюсток на ній немає жодних.

І хтозна, може вічна відстань що між нами?
Чи моє серце витрима розлуку?
Покаже таїнство, що криється за снами
Й бажаннями, що витримали муку.

Я закриваю очі й уявляю насолоду зовсім близько,
Здається, що на крилах я лечу до тебе і шепочу.
Прокинувшись, в стражданнях падаю я низько
Так боляче, що існувать без тебе вже не хочу.

А десь за морем серденько, яке мене кохає безупинно.
Ми подолаєм невмолимі кілометри поміж нами.
Я підійду до тебе і невинно
Тихенько доторкнусь до губ своїми ніжними губами.

Вогонь кохання мене спалить, я без тями.
Палкий, безжалісний, без тебе ще й жахливий.
Життя вже переповнено лиш почуттями…
Кохаю я тебе! І кожна мить без тебе неможлива

Був тихий вечір листопада,
Вже для кохання був не час,
Вільготним холодом сніг падав
На все навкруг, та не на нас.

Не знаю, чом я так кохаю,
Не знаю, чому це кажу,
Не знаю, чому ти мовчала,
Коли тобі казав люблю...

Вільготним холодом сніг падав
Про очі київських огнів,
Одна з моїх, можливо, вада:
Не вмію я любить без слів,

Не вмію зір я дарувати,
І скільки того не проси,
У серці сумнів буду мати,
Якщо ти не відповіси,

Чи любиш...Може тільки граєш
Зі мною у приємну гру?
Ти моє серце не розкраєш,
І я так просто не помру,

Коли ти скажеш все, що маєш
На думці в себе замість слів,
Що, вголос сказані, постали б
Чорнотою сліпих круків...

Дізнатись хочеш все ж причину,
Чом замка тобі не зведу?
Ти збудувала міцну стіну,
Поставивши мені мету.

Не вмію я, не хочу навіть
Хапати з неба ні зорі,
Бо лише та умови ставить,
Що не кохає взагалі...

Бредем, всміхаєшся, питаєш:
“Чого хотіла б у житті?
Чи є хоч щось, за що караєш
Свою ти душу у бутті?”

А я іду, відводжу очі,
Бо знаю вже – люблю тебе,
І знаю я, чого я хочу –
Тобі віддати всю себе.
(З тобою бачу я себе)

Минув той вечір, вже і другий
Зникає в темені ночей.
Вбиває знов смертельна туга
За блиском тих твоїх очей.

А я сиджу, не розумію,
Чого ти так себе ведеш?
Твоєю бути я волію,
(з тобою бути я волію)
А ти від теми знов ідеш.

Тікаєш, кажеш, що “не треба,
Так буде краще для обох”.
А в мене є в душі потреба,
Щоб ти і я були удвох.

Ти знову кажеш: “Я не знаю.
Потрібно думати мені.
І знов мовчиш. А я страждаю.
Не сила втримати в собі

Ті сльози, біль, що породили,
Твій страх, любов і сум’яття.
Так Бог зробив, що полюбила
Тебе на все своє життя.

...І знов одна. Чекаю знов,
Що час настане і хвилина,
Коли ти скажеш: “Це – любов.
І ти для мене... Ти – єдина”,

Попросиш: “Сонечко, не плач.
Я так люблю тебе, ти чуєш?
Пробач мені, за все пробач.
Я бачив те, як ти сумуєш.

Та я не міг, я воював
Зі світом, страхом, із собою.
Та все минулось, час настав,
Тепер навіки будемо з тобою!”

***
Зрада

Вечір вже догорів
Ти стояла одна
Тихо падала ніч на алеї
Ти не знала, що він
не чекає тебе
Він шукає вже інщу лілею
Не чекай і не плач
Не сумуй не ридай
Він не вартий палкого кохання
Ти його розлюби зустріч з ним не шукай
Не ховайся у теплі страждання.
А якщо і колись
Ти зустрінешся з ним
Ти вдавай, що йому ти не рада
Будь ти горда – як меч,
Будь як камінь тверда,
Хай подумає, що таке зрада?!

Додано (10/02/07, 15:12)
---------------------------------------------
***
Кохаю

Кохаю тебе мій коханий,
Кохаю у сні й наяву,
Кохаю від ночі й до рання
Тобою одним я живу.
Нехай ти про мене забувся,
Не хай пролетіли роки,
Але моя пам’ять не згасне,
Для мене ти в світі один.

***
Ти пам’ятаєш?

Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч
В той день, коли цвіли сади?
Ти пам'ятаєш ніжні мої руки
Й несмілий шепіт: '…чекаю, прийди…'
Ти пам'ятаєш, як ходили разом
Алеями, що іскрилися в росі?
Ти пам’ятаєш, як казав: 'Кохаю…'
Тримаючи троянду у руці?
…Я пам'ятаю, милий, все я пам'ятаю
Як жаль, що вже забувся ти.
Але пройдуть роки, й колись в печалі
Згадаєш ти мене в полоні самоти.

_________________
Мне важно знать,
Что ты всегда со мною,
Делить с тобой смешинки и грустинки,
Любить тебя всем сердцем и душою,
Ведь ты – моя вторая половинка!

Додано (10/02/07, 15:15)
---------------------------------------------
***
Кохаю

Кохаю тебе мій коханий,
Кохаю у сні й наяву,
Кохаю від ночі й до рання
Тобою одним я живу.
Нехай ти про мене забувся,
Не хай пролетіли роки,
Але моя пам’ять не згасне,
Для мене ти в світі один.

***
Ти пам’ятаєш?

Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч
В той день, коли цвіли сади?
Ти пам'ятаєш ніжні мої руки
Й несмілий шепіт: '…чекаю, прийди…'
Ти пам'ятаєш, як ходили разом
Алеями, що іскрилися в росі?
Ти пам’ятаєш, як казав: 'Кохаю…'
Тримаючи троянду у руці?
…Я пам'ятаю, милий, все я пам'ятаю
Як жаль, що вже забувся ти.
Але пройдуть роки, й колись в печалі
Згадаєш ти мене в полоні самоти.

_________________
Мне важно знать,
Что ты всегда со мною,
Делить с тобой смешинки и грустинки,
Любить тебя всем сердцем и душою,
Ведь ты – моя вторая половинка!