[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
1976-1991(фудбол)
натуся-галюсяДата: Понеділок, 09/11/16, 13:14 | Повідомлення # 1
Генералиссимус
Група: Администраторы
Повідомлень: 996
Нагороди: 13
Репутація: 8
Статус: Offline
Важким видався для киян 1976 рік. Величезне навантаження випало на команду. Всього за сезон основний склад динамівців зіграв близько 70 матчів, у більшості з яких від футболістів вимагалися лише перемоги і в кожному випадку - висококласна гра.

Лобановський та Базилевич шукали ключі до успіху, освоюючи новітні методи керування тренувальним процесом. Вони одними з перших в радянському футболі поставили за мету керувати процесом підведення функціонального стану гравців до певного рівня на окремих часових відрізках сезону, в залежності від турнірних завдань та особливостей календаря змагань.

Вражаючі успіхи київського "Динамо" в сезоні 1975 року привернули підвищену увагу до методики, що використовували тренери команди. Представники науки та спорту, що відтоді прийшли до багатьох футбольних колективів, прояснили ситуацію стосовно організації та проведення учбово-тренувальної роботи. Тренери почали звикати до того, що оптимальну програму чередування циклів тренувальних програм можливо скласти, лише спираючись на правильні дані щодо функціонального стану організму спортсменів.

У весняному чемпіонаті СРСР 1976 року молодіжний склад київського "Динамо" посів 8-е місце (гравці основи брали участь лише в двох матчах). В осінньому чемпіонаті, після низки розчарувань, що випала на долю команди, головний тренер В.Лобановський серйозно відкоректував характер тренувань, приділивши особливу увагу відновлювальним заходам.

Футболісти з кожним днем відновлювали фізичні кондиції, підвищували рівень майстерності. На фініші чемпіонату кияни виграли три матчі поспіль та здобули срібні медалі.

На ХХI Олімпіаді в Монреалі збірна СРСР посіла третє місце. Бронзові нагороди отримали О.Блохін, Л.Буряк, В.Веремєєв, В.Звягинцев, В.Колотов, А.Коньков, В.Матвієнко, В.Онищенко, С.Решко, В.Трошкін та М.Фоменко.

1977 рік приніс нову блискучу перемогу. Чемпіона можна було назвати вже 29 вересня, коли кияни зіграли внічию в Тбілісі.

Переможець першості зазнав шаленої критики. Московські засоби масової інформації звинувачували чемпіона(!) у всіх смертних гріхах. Складалося враження, що звинувачувачі київського "Динамо" поставили перед собі за мету піддати сумніву найупертішу річ на Землі - цифри. Команду звинуватили у великій кількості нічийних результатів, хоча в московського "Динамо", ЦСКА, "Шахтаря", "Нефтчі" та "Кайрата" їх виявилося більше. Гру киян на виїзді один з фахівців назвав “боягузливою”, але підсумкові цифри свідчать, що динамівці Києва стали найкращими серед інших “лякливих" команд, набравши в гостях найбільшу кількість очок і вибороли приз "Агресивного гостя".

До більшого невдоволення критиків, кияни здобули найбільшу кількість перемог і найменше за всіх програли, найбільше забили та найменше пропустили. Чи могла така "від’ємна" команда завоювати дев'ять з дванадцяти призів вітчизняного футболу?!
Свої перші золоті медалі в кар’єрі отримали Віктор Юрковський, Володимр Лозинський, Олександр Бережний, Петро Слободян, Володимир Безсонов. Для останнього сезон склався особливо вдало. На чемпіонаті світу серед юніорів, що проходив у Тунісі, Володимир у складі збірної став чемпіоном та був визнаний найкращим гравцем першості.

У команді продовжувався процес оновлення основного складу. В сезоні 1978 року вже не виступав 32-річний Володимир Мунтян, перейшли до "Дніпра" Володимир Трошкін та Віктор Матвієнко, з іменами яких пов'язаний міжнародний злет клубу 1975 року. З нових гравців виборов постійне місце в основному складі лише 22-річний оборонець Сергій Балтача.

Підсумок сезону - перемога в Кубку СРСР (у фіналі перемогли донецький "Шахтар" - 2:1), а фінішний спурт (17 очок з 20 можливих) принесли команді срібні медалі - вдев’яте в історії клубу.

До сезону 1979 року кияни підійшли без трьох заслужених майстрів спорту: Володимир Онищенко став тренером дитячо-юнацької школи "Динамо", Михайло Фоменко вступив до Вищої школи тренерів у Москві, а Стефан Решко перейшов на викладацьку роботу після закінчення інституту фізкультури.

Прийшли до команди й одразу отримали місця в основному складі 27-річний воротар Ю.Роменський (з одеського "Чорноморця"), молоді оборонці С.Журавльов ("Зоря") та А.Дем'яненко ("Дніпро").

Сезон виявився невдалим - команда на перших стадіях вибула з розіграшів Кубка СРСР та Кубка УЄФА, а в чемпіонаті посіла 3-є місце.

Наступні три роки (1980-1982рр.) принесли "Динамо" два титули чемпіонів (1980, 1981рр), Кубок СРСР 1982р., "срібло" в 1982-му та Кубок сезону 1981 року. В команді заграли такі майстри, як Віктор Чанов, Андрій Баль, Вадим Євтушенко.

У 1983 році В.Лобановський став головним тренером збірної СРСР. Це не могло не позначитись на результатах. "Динамо" очолив Юрій Морозов, але під його керівництвом "біло-блакитні" нічого виграти не змогли.

Лише з поверненням Лобановського на тренерський місток команда знов піднялася на вершину радянського та європейського футболу. 1985 року кияни зробили дубль (перемогли в чемпіонаті та Кубку СРСР). У фіналі Кубка країни в четвертий раз в історії зустрічались дві українські команди. Точні удари Дем'яненко та Блохіна принесли киянам перемогу над донецьким "Шахтарем" - 2:1.

У наступному сезоні динамівці вдванадцяте перемогли в чемпіонаті Союзу та тріумфально виступили на європейській арені.

Уже в першому турі розіграшу Кубка Кубків киян екзаменував голландський клуб "Утрехт", у складі якого було немало гравців високого класу. Представники Країни тюльпанів перемогли на своєму полі - 2:1.

Забитий Дем'яненком м’яч під завісу зустрічі пізніше був названий "голом надії". У повторному матчі кияни взяли переконливий реванш - 4:1. Але найбільше радувала та гра, яку демонстрували динамівці.

Кияни грали так само прекрасно й у наступних раундах з румунським клубом "Університатя" (2:2 і 3:0), віденським "Рапідом" (4:1 і 5:1), празькою "Дуклою" (3:0 і 1:1) й вийшли до фіналу, де на них чекав титулований мадридський "Атлетико".

Вирішальна дуель відбулась у французькому місті Ліон і зафіксувала повну перевагу динамівців. Вже на 6-й хвилині вони відкрили рахунок. Це Заваров добив головою у сітку парируваний Філлолом м'яч. Цим "швидким" голом "Атлетико" був позбавлений своєї головної зброї - контратак.

І після цього "Динамо" мало повну перевагу, що не давало іспанським футболістам ані хвилини спокою. На надвисоких швидкостях вони просто не звикли грати. Наприкінці гри Блохін завершив схожу на регбійну атаку віялом, а за дві хвилини до фінального свистка Євтушенко поставив переможну крапку - 3:0. За підсумками сезону форвард "Динамо" Ігоря Беланова було визнано найкращим футболістом Європи, відзначивши також його успішним виступом на чемпіонаті світу в складі збірної СРСР "Золотим м'ячем".

Як тільки не називали динамівців тієї епохи: "диво-команда", "київський експрес", "феноменальна команда". Набраний розбіг допоміг киянам і в першій половині 1987 року здобути певних успіхів: вийти до півфіналу Кубка європейських чемпіонів, перемогти – в серії післяматчових пенальті мінських одноклубників у фіналі Кубка СРСР. Але сили навіть таких видатних майстрів не безмежні. Команду очікував неминучий спад.

І він настав. Якщо, звичайно, можна назвати “спадом” срібні медалі 1988 року, бронзові - 1989-го. Але якщо для багатьох ці нагороди були нездійсненою мрією, то для київського "Динамо" це був тимчасовий відступ. За ці роки сталися певні зміни в складі. Закріпився в ньому Олексій Михайличенко, поповнили лави дніпропетровці Олег Протасов та Геннадій Литовченко.

До речі, ці троє за виступ у фіналі чемпіонату Європи 1988 року, де збірна СРСР стала срібним призером, отримали звання заслужених майстрів спорту. І хоча команду один за одним почали залишати провідні гравці, підписуючи контракти з закордонними клубами, відчувалось, що "Динамо" що спроможне на великі справи.

Довести це вдалось в 1990 році. Першим прийшов успіх у кубковому турнірі. На шляху до фіналу динамівці здолали по черзі харківський "Металіст" та московський ЦСКА. У вирішальному матчі кияни зустрілись з московським "Локомотивом", що вибив з розіграшу земляків - "Торпедо" та "Динамо".

Матч пройшов за повної переваги динамівців. "Локомотив" відбивався з усіх сил. Напруга поступово зростала. І згодом голи пішли один за одним. Кінцевий результат - 6:1 є рекордом для кубкових фіналів. Ще один рекорд встановив Валерій Лобановський - шість переможних фіналів і усі з одним колективом. Героєм фінального матчу став Олег Саленко, що відзначився тричі. Також голи на свій рахунок записали Олексій Михайличенко, Василь Рац та Геннадій Литовченко.

У передостанньому, скороченому чемпіонаті СРСР (без двох грузинських і литовської команд) головна боротьба розгорнулась поміж московським квартетом і київським "Динамо". На жаль, практично не було допомоги з боку інших українських колективів. Наприклад, "Чорноморець" та "Металіст" віддали москвичам по 13 очок з 16-ти. Але київський клуб зумів залишити позаду всю московську четвірку, здобувши найбільшу кількість перемог і найменше за всіх програвши, найбільше забив і найменше пропустив.

Суттєвий внесок до подвійної перемоги зробили Генадій Литовченко, Сергій Шматоваленко, Василь Рац, Олег Саленко, Віктор Чанов, Олег Кузнецов, Ахрик Цвейба, Іван Яремчук, Сергій Заєць, Олег Протасов, Анатолій Дем'яненко, Сергій Юран, Олег Лужний, Сергій Ковалець, Андрій Баль, Олексій Михайличенко, Володимир Безсонов, Павло Яковенко. Багато хто з них після першого кола опинились у закордонних клубах, інші залишили "Динамо" по завершенні сезону.


дружба! Вообще нужно ли это понятие? Чтоб лишний раз понять, что друг может быть предателем?! Наверно нужно. Ведь кроме того, как подставлять, дружба учит еще и прощать.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: