* * *
літо за ліком яке у тебе, дитино
лиється мед на зім’яту м’яту, а мало
риба при дні чекає донного тралу
сплять перелюбники в світлім покої гостиннім
уклавши меча між собою, як немовля
квіти й зітхання в пітьмі горять, наче постріли
повний траулер риби ведуть апостоли
всіх за срібні хвости тримає земля
шкіри дерга ловить іскру і попеліє
в світлі скляного ранку це добре видно
замість старої води, гойдаючись мідно
річка виносить у гирло оливну олію
літо незаліковне, о дитя тонкоспинне
не давайся до вилову, лишайся трохи колючою
а на ім’я покличуть – відвернись, утікай
вранці так тонко пахне ціаністим калієм
теплий пиріг, на тарелі переполовинений
спечений із любов’ю і дрібкою мигдалю.
Катерина Калитко, з майбутньої книги «Катівня. Виноградник. Дім»
http://starylev.com.ua/kativnya-vynogradnyk-dim
Додано (15/09/29, 09:38)
---------------------------------------------
***
До солоного поту маловмілі натрудиш руки,
щоби черство дійти до постелі і так упасти.
Розпирає легені легенька крихта розпуки –
так чекають штафети чи ще якої напасти.
Призупинена смерть проступає рубцем на тілі.
Каламутиться кров, ледве шкіра кості тримає.
Залишається шанс проявити себе на ділі,
але досить діткнути – і діла уже немає.
Якщо в с е наперед, тоді пощо людей натягати?
Нащо гнізда лишати? В черешневу денцівку дути?
Доки зможеш триматись чогось, чого варто триматись,
до солоного поту маловмілі трудитимеш руки.
Ірина Старовойт, із поетичної збірки «Гронінгенський рукопис»
http://starylev.com.ua/groningenskyy-rukopysДодано (15/09/29, 09:39)
---------------------------------------------
***
Озирнешся назад і відчуєш у горлі сіль.
Жовтий змій вогняний лежить на даху костелу.
Сад за домом шумить. Шум подібний на голосіння.
Завтра вийдеш у сад, а він тобі не зацвіте.
Завтра глухо тобі співатиме дзвін великих пожеж,
завтра річка твоя закипить і стане кривава.
Сни тривожні над ранок, і ранок тривожний теж.
На листку винограду завмер величезний равлик.
Завтра вийдеш на станцію – потяги, поспіх, пил,
так бентежно, неначе війна.
Між чужих усіх
заговориш до когось – у голосі скрипне сіль.
І велика пожежа на серці.
А поки – спи.
Катерина Калитко, із поетичної збірки «Катівня. Виноградник. Дім»
http://starylev.com.ua/kativnya-vynogradnyk-dim
